Боюся людей! Мене лякає їхня непостійність. Я не довіряю людям. Це так проявляються події мого минулого. Колись я не була такою, було простіше, я вірила близьким, і взагалі чесно кажучи, я була простіша. Друзі часто говорили, що я «проста як ровер», завжди була весела, душа компанії. Все мені було побарабану. Варто було тільки раз людині розчарувати мене. 

Я боюся підпускати близько до себе людей, я всіх відштовхую від себе. Дуже довгий час я не мала ніяких стосунків, хоча ніколи не скаржилася на відсутність уваги з боку протилежної статі. Але коли починала ближче знайомитися з людиною, просто панічно боялася, щоб вона не зробила мені боляче. Не могла нормально відкритися людині. Зараз все трошки змінилося з появою саме моєї людини. Проте, часто лювлю себе на думці, що  не можу на 100% нікому  довіряти. Мені легше показати себе стервозною і відштовхнути людину перш ніж вона зможе зробити мені боляче. 

Багато-хто говорить, що це саме проблема впевненості в собі. Я б не сказала, що я в собі невпевнена. Часто мені говорять, що я навіть надто самовпевнена. Може це такий захисний рефлекс… Не знаю...